05.05.11.

А в суботу в мене дика ностальгія за минулим. Сьогодні я обійшла всі куточки свого минулого щастя. Здається, я там досі живу. Живу одним щасливим днем на сходинках, з яких ти мені показував тепер вже моє місто. Вище неба. Я не можу без тебе. Мільйони думок і всі вони тебе стосуються. Клята лірика, яка вже мене так дістала. Якщо не можеш повернути мені себе, то поверни мені хоча б мене. Доводиться раз у раз збирати себе, як тряпочку, в кулак і рушати далі.

Як же хочеться колись зібрати всі свої поодинокі творіння та написати чудовий твір-оповідь. Написати власну історію. Розповісти про свої помилки та як я їх зуміла виправити. А може і не всі виправила...

Люди намагаються стати корисними один одному. Я так хотіла стати тобі близькою, але не змогла. Ти в мені бачив себе. І ти б допоміг мені стати справжньою щасливою людиною, якби сам знав як цього досягти. Але ти застряг в багні неправильних міркувань, твої чисті помисли вкрилися бажанням самопіару і плямами легкого збагачення. В мене свій шлях. І якщо ти не допоміг мені подолати мою меланхолію, то значить ти був мені не потрібен, я сама можу собі допомогти. Бо хто ж як не я? Ти просто схожий на мене, такий слабкий, як і я.  Ми бачимо світ з однієї сторони, але нам потрібні сильні люди: веселі, щирі, наполегливі, котрі здатні повести і тебе, і мене по-новому шляху.

Я зрозуміла одне: якби ти хотів бути зі мною, то ти б уже зі мною був.

"У цьому світі неможливо не мати ворогів: вони є в кожного, хто має незалежне становище, і люди, що не мають ворогів, зазвичай безлиці. Кожен, хто завойовує собі незалежність, мусить наражатися на заздрісну неприязнь сотень, які не можуть знайти навіть крихітного місця, куди поставити ногу, і тому програють."

Марія Кореллі "Спокута сатани"

ты прости меня за случайные встречи.
ты прости меня за последний наш разговор.
ты прости меня за лишние звонки,
за припады ревности, нежности, любви.
ты прости меня за все.
только, прошу тебя, отпусти мою душу
и никогда не возвращайся в мою жизнь.

     Мене можна купити. Отже, я - повія. Просто справжня моя ціна не в грошах. Я продаюсь повністю за увагу, пристрасть, обіцянки і любов. Я продала свою душу в обмін на те, що не виражається в яких-небудь витратах. Чому така низька ціна за такий важливий товар?

    Все має ціну. І я, як і всі інші, віддаю нематеріальні речі в обмін на те, щоб хтось заліз в мою душу і трахнув її. Я не плутаю чисто споживче ставлення і щирість намірів. Суть в тому, що найчастіше я обманюю саму себе, і в результаті я продаю себе частково. Адже це так приємно, коли тебе водять по кінотеатрам і кафе, знайомлять з цікавим життям. За все треба платити. Точніше це є таким собі авансиком за майбутні послуги. І після потужної атаки так чи інакше я розумію, що мені доведеться посміхатися. Заплатити. Не факт, що доступ до тіла друга сторона отримає, я ж договору не підписую, кров'ю не розписуюся. Але я посміхаюся. Я посміхаюся не від радості великої, я посміхаюся за приємні моменти, які мені подарували. Я віддаюся за щасливі моменти. Я продаю частину себе.

     Договір купівлі-продажу справедливий, сторони виконали свої зобов'язання. Але чому я люблю? Люблю попри все. Незважаючи на те, що мене купили і викинули, змішали з болотом, розтоптали і просто кинули посеред дороги. Але найгидкіше не це, а те, що мене забули. Якби я хотіла домогтися, щоб до осіб, які одного разу сказали люблю, а потім вже "перелюбили" застосовувалася смертна кара. Це було б справедливо.

Водолей: Вы стиральная машина

Не потому, что в стиральную машину тоже льют воду, а потому что с такой
же серьезностью и скурпулезностью подходите к любому делу, которое в вас "зарядят". Такую дотошность, помноженную на мощь вашей натуры, способен вынести только крепкий материал, ткань потоньше вы можете истрепать до нитки. Старайтесь сдерживать свой напор, контролируйте себя- бывает все уже чистое, а вы полощете и полощете. Научитесь выбирать нужную программу, по случаю применяйте короткий цикл или режим деликатной стирки.

Чтоб не стирать все мысленно, начала стирать все буквально, руками. И вы знаете, полегчало. Насколько же легче вижимать воду из мокрых вещей, чем чувства из своей пересушенной души...

И все-таки я тебя люблю.

Спасибо, что был со мной столько времени.

Но то, что мы теперь не вместе, мои чувства не меняет.

Я всегда буду любить тебя, не смотря ни на что.

Ведь ты самый-самый лучший. Ведь где-то там ты все-таки мой.

Господи, была бы хоть маленькая надежда, что ты меня любишь, что я тебе нужна.

Каждый день я молюсь за это.

И каждый день я теряю надежду.

"Для тебе буду вічна я..." - від своїх слів не відмовляюся.  

Я каждый день спрашивала себя хочу ли я, чтоб ты вернулся. И вся моя душа отвечала утвердительно. А сегодня я спросила и что-то во мне вдруг решило подумать и заикнулось... нет. мне нужен другой. весь мой и не чужой. не далекий, а настоящий добрый, мягкий и родной.

поэтому я говорю нет. нет. нет.

прости, забудь, живи счастливо.

я не хочу, чтоб ты ко мне вернулся.

я не хочу, чтоб ты меня хотел.

Соленые губы, дурацкие мысли, без звуков и без слов не помню про завтра. мы в прошлом. а завтра не станет твоим и моим.

И если бы ты знал как бы я хотела считать дни и месяцы с тобой, а не без тебя.

я знаю, що ти не потрібен. я знаю, що можу без тебе.адже врешті-решт всі ми ходимо під одним небом. треба проштовхуватись і відключатись. канал моїх спогадів вже зняли з телебачення. а я все переглядаю і переглядаю зазделегідь записані повтори. а потім, як у старій відеокасеті - плівка рветься. і її вже не змотаєш назад і ніяким чином не склеїш. тихенько мерехтить чорно-білий екран. і хтозна яка передача буде незабаром йти у прямому ефірі чи взагалі не буде...

вот гвозди, вот молоток.  бей, убивай меня.

и, может быть, так надо - держаться друг от друга на расстоянии прыжка.

А ти просто згадай, згадай як це класти голову на моє плече після пари, писати смски не лише тоді, коли треба, усміхатись при зустрічі, а не відвертатися, притулятися до губ і прилипати до них, любити і радіти кожній хвилині, проведеній з близькою людиною... Жити...!!! Жити і насолоджуватися цим моментом, коли все в тебе є і нічого більше не треба.

А почуття... Почуття - брехня, яка стікає в паперову серветку і розриває її. Бо навіщо вони, коли немає з ким ними поділитися. Ти вже поза грою. Ти десь далеко і не зі мною.

Боже мій, кого я полюбила, кому я себе просто так взяла і подарувала? Навіщо, навіщо, навіщо?

Я не знаю чому і за що я тебе люблю. Не розумію чому ти мимоволі стаєш об'єктом моїх душевних хвилювань. Але я не повірю ніколи, що хтось і колись зможе любити тебе більше, чим я. Це не виміряти. Це просто безмежно. Кажуть "людей с деревянной улыбкой невозможно полюбить". Можливо. Тому що ти як равлик, який ховається в свою хатинку лишень, коли дійде до серйозних стосунків, почуттів, дій...

Хочу запрограмувати себе, що я тебе ніколи не любила. Мені нічого більше не залишається. Мені важко. Чесно.

І коли я в тиші, де нікого немає поруч, коли засинаю, обіймаючи свинозайця, мені здається, я чую як рівномірно і спокійно ти дихаєш. Я відчуваю, коли ти спиш. Я думаю про те, які картинки ти бачиш в своїх снах. Здоровий сенс вже давно забрався геть з моєї свідомості. Мені просто необхідно, щоб моя мрія здійснилася. Я хочу все повернути, інакше я буду не я. Маніакальне прагнення сягає критичної точки.

Важко слухати твоє мовчання. Я знаю тисячі причин, чому ти мовчиш. Знаю, що ти (признайся собі відверто) хотів би замінити мене ким-небудь якомога швидше. Я знаю твою просту логіку, але разом із тим вона складна для мене, тому що я завжди забуваю про простоту, з якою ти до всього ставишся. Я завжди все ускладнюю. Тим не менше у наших відносинах я так намагалася йти стандартним шляхом, бути такою, як усі, щоб мою поведінку можна було передбачити. Але ти не передбачив навіть того, що я справді полюблю тебе і цього не можна буде викинути чи забути. Воно живе в мені. Я люблю твою душу, хоча ні разу не чула її. Я її відчуваю. Я знаю, що десь далеко-далеко щось ворушиться в твоїй душі, коли ти згадуєш про мене.

Згадай скільки разів я стискала твою руку, а сама подумки просила у небес, щоб ніхто і ніколи не забрав її у мене. Я притулялася щокою до твоєї щоки в кінотеатрі Довженка і бачила маленькі краплинки в кутиках твоїх очей. Від вітру, так. Але мені так хотілося розбитися вщент, щоб твої очі завжди сяяли вогниками, втопитися у сірому мареві їх безодні, лишень аби ти міг завжди себе відчувати повністю щасливим і ніщо, абсолютно ніщо не змусило б тебе страждати. Навіть я. Чомусь сьогодні з самого ранку в мене в очах стоїть місток на Ботанічному саду. Коли ти стояв поруч, голова моя вже була далеко від мене, а серце вистрибувало. Лише одне бажання крутилось в моїй голові: бути з тобою там одної літньої ночі, коли нам не буде холодно, коли ми зможемо зігрівати один одного.  Кожна частинка цього світу нагадує мені про тебе. Я б хотіла б розсипатися піском, лише б твоя дорога була абсолютно рівною. Я не стану любити тебе менше, навіть якщо здохну від усвідомлення своєї малозначущості для тебе. Я хочу бути справжньою для тебе, нехай навіть я тебе частково придумала. Я не хочу, не можу і не буду тебе ніким заміняти. Я відмовляю усім, хто робить спроби мене приручити. Вони чужі мені, тому я буду для них дикою. А твоя я давно. Ти мене приручив і лишив напризволяще. Боюсь пафосно сказати "назавжди", боюсь, що мої почуття, не мають сенсу для тебе, але житимуть вічно.

Мій хороший, будь ласка, плюнь на всі упередження, бо я вже на грані. Не вбивай мене.

Ти знаєш? Я не шукаю легких шляхів. І битися буду до останньої крихти свого почуття.

Мій твердий намір не згадувати тебе зник.

Залишся... Просто залишся.

Ты сделай вид,что я вдруг умерла,
И ты не знаешь, где моя могила!
Ты сделай вид,что я плохой была,
И что тебя ни капли не любила.
Ты сделай вид,что легче стало жить...,
Когда меня в твоей судьбе не стало,
Что ты не мог меня вот так любить,
Чтоб мне всегда любви твоей хватало.
Ты сделай вид,что близким и родным
Тебя я в этой жизни не считала...
Ты сделай вид,что я плохой была.
И что тебя ни капли не любила.
Ты сделай вид,что я вдруг умерла...
И ты не знаешь где моя могила.

(с)

oooh... I can find the words to say...

да ну, не важно...!!!

хотя все в прошлом, а ты... ты продолжай мне снится (с)

Я розплачуюсь за кожен день свого минулого і придуманого щастя. Попереду лише суцільна невизначеність. Ти не сприймав мене серйозно. Ти вчив мене жити, знаючи, що скоро, дуже скоро різко відштовхнеш мене і я впаду. Чим далі я - тим краще для тебе. А хвороба не проходить. Я не хочу більше про тебе писати ці нейтральні безглузді рядки.

Ти зачепив мене за живе, доторкнувся серця, а потім плюнув у душу і втік. Так це виглядає. І я знову дивлюся на твою спину, сидячи позаду. Ти мені потрібен. Я думаю з ким і про що ти говориш тепер, коли я так далеко. І знаю, що не повинна повертатись. Нізащо не повинна тобі нав'язуватись. Раз у раз переконую себе: в нас було примарне минуле, в нас немає майбутнього. І не вірю, не вірю, не вірю... Танцюю, щоб заглушити хоч якось цей біль. Боюсь, що враз і це перестане бути моєю панацеєю.

Раніше я не відкривала тобі думки, але "якщо щось хочеться сказати чи зробити, то треба робити прямо зараз, бо іншого часу не буде."

Я хочу бути відвертою.

Розумієш, дні проходять, а все йде, як по колу. І ніби живу, але все абсолютно не так. Як би я не хотіла тебе ненавидіти, але не можу, бо ти хороший. Бо ти живеш в моїх думках. І мені було з тобою так, як ні з ким. І я не можу казати "було". Боляче це усвідомлювати. Зрозумій, що якби я до тебе нічого не відчувала, я б не намагалась тебе вперто ігнорувати. Знаєш, просто те, що зараз - це нечесно. Все могло б бути не так. Все могло б бути краще. І ти, і я це знаємо. Мовчання душить мене зсередини.

Ну як мені тебе відпустити? Як забути? Поясни, якщо зможеш. Я зробила все, на що спроможна. Ну не можу я тебе не помічати, просто не можу. Я ніколи не буду бажати тобі чогось злого. Я з полегшенням радію, коли в тебе все добре. Я б хотіла, щоб ти плюнув на все, відключив мозок і ризикнув. Тому що заради таких необдуманих вчинків, почуттів та емоцій хочеться жити. Знаю, ти думаєш, що у нас немає майбутнього і не варто починати те, що вже закінчилось. Зміни для мене свої правила. Багато часу пройшло, і щось йде не так. Інтуїтивно відчуваю. Нові люди - не ті люди. Я доволі самодостатня, радію життю. Отримую від нього все те, що ставлю собі за мету. Я завжди знала, чого хочу. І тепер знаю.

Різні погляди на життя, різні смаки, різні ідеології... Плювати. Я буду жити по-своєму, ти по-своєму. І ми не будемо себе ламати або переінакшувати. Просто інколи ми будемо разом. В ті моменти, коли потребуватимемо один одного. Бо ти мені треба, просто так. Як друг, як людина. Хоч інколи. І нехай ми повністю на різних хвилях, включи і почуй мене зараз, будь ласка. Я не хочу до тебе звикати і сприймати, як щось таке, що може і повинне бути завжди. Не треба сильно прив'язуватися, адже ми почуваємо себе зобов'язаними до чогось. Навіщо зациклюватися? Нас вбила буденність. Ні, нехай кожен день буде непередбачуваним. Цього дуже хочу я. Насправді я жахлива егоїстка, бо ти потрібен мені для власного душевного благополуччя.

Ти не такий, як я. Ти незрозумілий і це мені цікаво) І мені подобаєшся не ти змінений, не ти такий, яким був рік назад. А ти реальний, теперішній, стабільний і впевнений. Саме це притягує. Я вчусь у тебе тверезо дивитися на світ. Хоча, звісно міняти себе повністю я не хочу і не буду. Ти зі мною можеш бути легковажнішим і більш щирим. А я з тобою стаю серйознішою і знімаю рожеві окуляри, дивлячись на безліч речей.

Не грай роль. І я не буду грати. Будь собою. Забий на всі упередження. Люби усім серцем. Живи на повну силу. Будь зі мною.

P.S. Ти вільний вибирати. Сказати "прощай" не пізно ніколи.

Тебя нет в моих списках неотвеченных-исходящих. Что случилось, почему ты так и не стал моим настоящим? Каждую секунду в мыслях: как ты, думаешь обо мне, вспоминаешь? Ты даже не чувствуешь, что меня медленно убиваешь. Репликой дикой, сказанной неудачно - предлогом. Взглядом пронзающим, кинутым прозрачно намеком. Бей, убивай меня, вмиг удали, как ошибку. Ты со своим эгоизмом не видишь твою половинку. Отклеенную, отставшую, как скотч от обложки тетради. Выдертую, уставшую, от чего - не спрашивай ради... Драма, трагедия не вправят нам мозг обещаю. Красивую точку на запятую тихо так исправляю. Поступки твои импульсивные молча припоминаю. Все чувства по полочкам, ночью сижу, разбираю. Боже, банально и больно всё это, невыносимо! Профессионально убью себя - сдохну хотя бы красиво...

Мій сьогоднішній день не пройшов даремно, бо я натанцювалась і це, дійсно, дуже круто!

Стільки енергії, стільки емоцій, які рвуть тебе страшною силою на клаптики світла! І ти розриваєшся, і ти розкриваєшся, чогось добиваєшся, а разом з тим - нічим не переймаєшся...

Я мрію танцювати професійно. Я хочу викладатися так, щоб мої рухи єдналися з музикою в єдиному вихорі бажань.

Інколи так хочеться вистрибнути за межі себе і свого тіла. Щось кидає тебе зі сторони в сторону і це щось вимагає від теб безперервного руху.

Гнучкість і пристосованість до всього - ось чого я прагну. Танцюючи, ми робимо те, що допомагає нам виживати в сучасному світі - ми викручуємося. Це пристрасть і потужний ритм, які ведуть за собою.

Танець не зможе попрощатися зі мною і сказати, що я йому не потрібна. Ось чому я його люблю і тому він заслужено відіграє особливу роль в моєму житті.

я бежала за вами три дня, чтоб сказать, как вы мне безразличны.

простите меня за все то зло, которое вы мне причинили.

ваша вечно высокоморальная аморальность перегрелась на сквозняке.

лечит любовь ла стайлом, джаз фанком и контемпом.

у моей гордости истек срок годности и надоела затянувшаяся бестябятина.

мы сами хозяины своей жизни. как мы захочем, так и будет. а на мудаков надо плевать. причем сразу.

если отношения не получаются, значит это не те отношения, что должны получится. и не надо ничего возвращать.

от жизни надо получать все исключительно самое лучшее. дарить себя людям, которые это оценят, и не отпустят тебя никогда.

З найдавніших часів люди вступають між собою у суспільні відносини. Вони домовляються між собою про щось і це регулюється нормами права. Виникають правовідносини. Більшість із них стосується створення, придбання, відчуження, використання та передачі різного майна. Чудово, коли люди є суб'єктами правовідносин, але коли вони починають відігравати в них роль майна це справляє гнітюче враження щодо змісту, справедливості та рівноправності самих правовідносин. Це майнові відносини. Тому що хтось є майном, а хтось ним просто розпоряджається.

Отже, ми бачимо звичайні майнові відносини. Взагалі, вони складаються між людьми, які не залежать один від одного, між рівними сторонами. Але, коли людина - річ, все набагато паскудніше. Яка може бути рівність і взаємоузгодженість, коли мова йде про експлуатацію? У майнових відносинах жодна із сторін не може примушувати іншу до певної поведінки. Сторона робить все, що їй заманеться зі своїм майном, вона просто морочить йому голову. Але тут звідкілясь доноситься забутий голос вдавано-флегматичного майна, що заявляє про свої права і хоче, щоб про нього турбувались, щоб його цінували та любили, так як раніше. Інакше воно зіпсується.

Суб'єкти майнових відносин автономні, не підпорядковані один одному і виступають в обороті, як самостійні і рівні між собою. Пусте. Це навіть не майнові відносини, а практично рабське закріпачення. Про яку самостійність і автономність можна згадувати, якщо має місце залежне становище майна і зверхня позиція самовдоволеного суб'єкта правовідносин? Пригнічене майно хоче відвоювати частину прав на самостійність і рівноправність, але його повстання безжально придушується. Майно не має права на помилку і повинне задовольняти суб'єкта у всіх аспектах правовідносин. І коли воно отримує останній шанс виправитися і бути таким, яким його хоче бачити суб'єкт, воно старається і згладжує всі свої уявні недоліки. Суспільство їх не помічає, але власник майна хоче взирити всі його недоречності, як під мікроскопом. Можливо, це ті унікальні особливості, які відрізняють його рідне майно від інших дешевих і жалюгідно простих чужих речей? Знайти їх, так би мовити, на ранній стадії розвитку і видалити їх, щоб краще пристосувати майно до своїх потреб.

Якщо майнові відносини виникають між рівними сторонами, то вони завжди регулюються нормами цивільного права. Сторони нерівні. Відносини нічим не регулюються. Суб'єкти не усвідомлюють своїх дій та їх суспільно-небезпечних наслідків. Не розуміють яку шкоду, фізичну і моральну, заподіюють. Безумовно, вони є правоздатними, адже психічний і фізичний стан осіб не впливають на їхню правоздатність. А як щодо дієздатності? Як не дивно, майно страждає. Душевною хворобою. А суб'єкт правовідносин підозрюється в слабоумстві. Може обмежити їхню дієздатність? Та ні, вони і так обмежені багато в чому. Тоді визнати їх абсолютно недієздатними? Вони ж такі психічно хворі та безвідповідальні... Мейбі. Вирішувати повинен суд. А суд може бути хіба що на небі...

я всем говорю что тебя не знаю
я всем говорю что ты мне не нужен
я каждую ночь тебя вспоминаю
мне хуже
мне хуже
мне хуже

Мне бы только не ляпнуть в шутку - 
Удержаться и промолчать, 
Не сказав никому, как жутко 
И смешно по тебе скучать.

Даже мне уже тяжело слушать свое нытье-вытье.

Пришло время переключится.

Tantum doluerunt, quantum doloribus se inseruerunt.

Мне тяжело, но я пропустила это сквозь себя.

Мы будем жить и радоваться. По отдельности.

"пока ты для себя внутри не решишь его отпустить, за тебя никто не решит.

и фильмы, книжки, люди не помогут..."

А в душе... Никогда не узнаешь что было там в той несчастной брошенной душе.

Сколько слез вылито, сколько успокоительного выпито, сколько нервных клеток потеряно...

Месть? Да, я хочу месть. Разорвать на мелкие кусочки, сделать тебе невыносимо, чтоб ты почувствовал ЭТО хоть раз как это когда дни теряют вкус, когда твою душу разрывают без малейшего сожаления. Отомстить. Спасти себя. Извини, но не желаю я тебе счастья после этого с кем-то другим, не желаю. И пусть в этом проявляется весь мой эгоизм, но я не могу тебя отпустить.

А что я? Я живу как могу. Я твердо и намеренно подвергаю себя опасности и иду на авантюры. Просто вот интересно насколько меня хватит в этом непонятном сопротивлении. Я первый раз каталась на коньках. И это было и страшно, и весело. А ты же боишься, когда у тебя нет твердой почвы под ногами, правда? А я нет. Ты не разрешал мне туда идти, а я все равно там:) Я ничего уже больше не боюсь. И всё попробую.

Я хожу на LА Style. Плюнула на всё, что было до этого, пошла и записалась. И неважно хватит ли у меня времени ходить. Я точно знаю, хватит. Я все успею. Хотя бы тебе на зло. Я раскрываюсь и выкидываю свои эмоции в танец.  Но не в этом дело.

Я запоминаю наизусть английский. Ты же в этом такой мастер, а меня недооценивал. Я в чем-то уступаю тебе. Между прочим, и ты в чем-то мне. Я теперь просто не смогу мириться с твоим наигранным превосходством. Я хочу сравниться и превзойти. Лишь тогда я успокоюсь.

Каждое утро я просыпаюсь и медленно начинаю вспоминать реальность. Поначалу мне совсем не хочется просыпаться, а потом я снова заставляю себя жить, вспоминая самые плохие факты о тебе. Каждый день для меня - попытка поверить и выжить с тем, что имею, пытка, которую я терплю. Ты просто равнодушный.

Я была для тебя всегда лишней и ненужной. Зачем надо было играть с моими чувствами столько времени? Я ведь тоже человек и мне необходимо было хотя бы твое уважение, если уж не любовь, на которую ты просто не способен.

Goodbye my love.